Про перенесення мощей святого преподобного отця нашого Феодосія Печерського
«З похвалами [святкують] пам’яті преподобних», - каже премудрий Соломон,
Звичай бо є в божественні свята урочисті духовно радіти богоіменитим
людям, за сказаним премудрим Соломоном: «Праведник, якщо і помре - живий
буде, і душа праведних в руці Божій». Прославляє бо Господь тих, хто
славить Його, як же І цього воістину блаженного доблесного мужа,
високого житісм, дивовижного в добродійствах, великого в чутворіннях,
блаженного Феодосія, благоволив Бог явити, угодника свого, що і воістину
сотворив Бог через 18 літ по преставленні преподобного.
Року
6599 (1091) зібралося безліч іноків пречистої Печерської лаври разом із
наставником їхнім ігуменом - єдиновірну раду сотворили, аби перенести
мощі преподобного Феодосія. Тому належить виголошувати нам: «Воістину
блаженні єсте, отці! Добра рада ваша! О, богообраний лику! О, постничий
великий соборе! О, пречесний полче! О, благе зібрання, що Бога Отця
пісенне пророцтво збулося на вас, сказане: «Це так добре і так красно,
коли бути братії разом». Воістину, добра рада ваша, отці велемовні,
труби слів нарад ваших: істинного свого пастиря бажаючи [поряд мати],
аби не було тут промовлено: «Втрачено батька й учителя». І всі, як
єдиними вустами, сказали: «Візьмемо чесні мощі любимого отця нашого
Феодосія! Не добре бо [ні] нам не мати пастиря, ні пастирю не належить
од Бога доручених овець лишати, аби дикий звір, прийшовши, не розігнав
стадо Христових словесних овець. Але хай прийде пастир до своєї кошари і
духовною цевницею божественно возтрубить, аби пастирський голос одігнав
звіра мисленого напад. І хранителя життя нашого й янголи-хранителі
призовуть». І всі одноголосно один до одного казали: «Добре нам, братіє,
завжди перед очима нашими раку отця нашого Феодосія мати, і належне
поклоніння завжди йому приносити, як істинному батькові і навчителю. Не
добре бо є преподобному отцю нашому Феодосію перебувати поза монастирем і
церквою своєю, оскільки заснував її і чорноризців зібрав». І,
порадившись, негайно повеліли влаштувати місце на покладення мощам
святого, і раку кам’яну поставили».
Приспіло бо свято пречесне
Успіння Святої Владичиці Богородиці, і за три дні до свята Божої Матері
повелів ігумен [Іоан] до печери іти, аби назнаменувати, де знаходяться
мощі святого отця нашого Феодосія. За благим зволенням [святого] я,
грішний Нестор, сподобився був бути першим самовидцем святих його мощей,
за повелінням ігуменовим. А тому правдиво вам оповім [про те], не від
інших бо чув, але сам був цього зачинатель. Прийшов бо ігумен і каже
мені: «Ходімо, чадо, в печеру до преподобного отця нашого Феодосія». І
прийшли до печери, [і] ніхто про те не знав. Роздивившись же, куди
розкопувати, визначивши місце, де копати, поза входом. І як прийшли до
печери, псалми і молитви відспівавши з поклонами, взялися до діла. Почав
копати і, потрудившись немало, дав [рогаліє] другому братові. І копали
до півночі, і не могли знайти мощі святого. Почали вельми журитися, і
плакати, подумавши, що святий не волить себе явити. Проте, в цей час
інше спало мені на думку - що не в той бік копаємо. Я ж взяв рогаліє [і]
почав старанно копати. Мних, який був зі мною, стояв перед печерою і,
коли почув било церковне до заутрені, - гукнув мені: «Брате [Несторе]!
Вдарили в церковне било!» Я ж [у той час] прокопав над мощами святого. І
[як] той сказав мені про ударення в било, я до нього відповів:
«Прокопав, брате!».
Коли ж прокопав над мощами святого - негайно
охопив мене сильний жах, і почав звати: «Задля преподобного Феодосія,
Господи, помилуй мене!»
В цей час сиділи без сну два мнихи в
монастирі: чекали, доки ігумен, втаївшись із кимось, перенесе мощі
преподобного таємно. І дивилися пильно на печеру. Коли ж ударили в
церковне било до заутрені, побачили три стовпи, немов дуги світлі, що,
постоявши, перейшли на верх церкви Пречистої [Богородиці], де покладений
був преподобний Феодосій.
І це бачили всі монахи, які до
заутрені йшли, також і багато благочесних у місті. Було бо їм перед тим
сповіщено про перенесення мощей святого. І кажуть: «Це переносять чесні
мощі преподобного Феодосія із печери».
Ранком, на світанку, рознеслась про те чутка всім містом, і безліч людей прийшли зі свічами і фіміамом.
Я
ж коли прокопав - послав до Ігумена, кажучи: «Прийди, отче, аби винесли
мощі преподобного». І прийшов ігумен із двома братами. І коли розкопали
сильніше і заглянули - побачили його мощі, що лежали [там] святоліпно,
але суглоби його цілі були й нетлінні, волосся ж на голові присохло було
до голови його, обличчя ж преподобного - світле, очі закриті і вуста
доброглаголиві стулено. І, поклавши на ноші святі та чесні його мощі,
винесли з печери.
Наступного дня, [за] зволенням Божим, зібралися
єпископи всі докупи і прийшли до печери. І імена їхні такі: Єфрем
Переяславський, Стефан Володимирський, Іоан Чернігівський, Марин
Юріївський, Антоній Пороський і ігумени усіх монастирів із безліччю
чорноризців прийшли, і люди благовірні. І взяли пречесні мощі святого
Феодосія з печери, з безліччю свічок та фіміамом, як про те вище
сказано. Вийшов із міста народ назустріч святому, свічі в руках
тримаючи. І перенесли його до Богозданної та пречистої церкви. І зраділа
навіть пречиста церква [Печерська], отримавши [назад] свого служителя. І
світло свічок у церкві було яскравіше од сонячного. Доторкалися [до
святині] святителі, цілуючи мощі святого, припадали ієреї, з любов’ю
цілуючи. Приходили з народом іноки, котрі доторкалися до шматочків одягу
святого, пісні духовні до Бога зводячи, вдячні хвали святому приносячи.
І так покладений був у своїй церкві Божої Матері на правому боці,
місяця серпня в 14 день (27 серпня н.ст.), в четвер, о першій годині
дня. І святкували світло того дня.
Літа 6616 (1108) Феоктист -
ігумен [Печерський] став наставляти благовірного великого князя
Святополка з молінням, аби поминали ім’я святого і преподобного отця
нашого Феодосія, ігумена Печерського, в Синодику. Бог [бо] так зводив.
Святополк же, знаючи про житіє його, зрадівши, обіцяв [так] зробити. І
почав Святополк оповідати всім [про] житіє преподобного Феодосія.
Що
і сотворив митрополит - повелів вписати [святого] до Синодика.
Митрополит же повелів [також] усім єпископам вписати ім’я святого
Феодосія до Синодика. Всі ж єпископи з радістю вписали ім’я святого
преподобного отця нашого Феодосія і поминають його на всіх соборах і
донині.
Не обійду мовчанням, а трохи розповім дещо [про те], як
збулося пророцтво святого отця нашого Феодосія. Ще бо як був у житті
цьому великий Феодосій, - ігуменство тримав і управляв Богом дорученим
йому стадом - не тільки одними чорноризцями, але й мирськими опікувався -
душами їхніми, так, аби спаслися. Особливо ж про синів своїх духовних
[піклувався], втішаючи й навчаючи тих, хто приходив до нього, іноді ж і
до будинків їхніх приходячи і благословіння їм подаючи.
Був же
один благочестивий вельможа, духовний син святого, на ім’я Янь. Якось
прийшов той [святий] додому до Яня і до дружини його Марії. Обоє
благочестиві були, в цноті жили, за божественним Павлом, шлюб у честі
зберігаючи. Тому й любив їх блаженний Феодосій, оскільки жили в
Заповідях Господніх і в любові між собою перебували. І, прийшовши до
них, навчав їх про милостиню до убогих і про Царство Небесне, яке
приймуть праведні, а грішні - муку, і про смертний час. Ще він оповідав і
про інші численні божественні писання, доки не дійшла до того мова, що
сказав їм про покладення їхніх тіл до гроба. Благочестива ж жона Янева,
вислухавши мову преподобного, мовить до нього: «Отче чесний Феодосію,
хто знає, де моє тіло покладене буде?»
Богодухновенний же
Феодосій, пророчого дару виповнений, каже їй: «Воістину кажу тобі: де
тіло моє покладене буде, там і ти в майбутньому опочинеш». Що і збулося
через 18 років по преставленні святого. Преподобний бо Феодосій
преставився за 18 років до перенесення тіла його; коли ж перенесли мощі
святого, того року й місяця преставилася [жона] Янева, на ім’я Марія,
місяця серпня в 16 день. І чорноризці, прийшовши, відспівали звичайні
піснопіння і, принісши [усопшу], поклали її в церкві Святої Богородиці
Печерської, праворуч, навпроти гроба Феодосієвого. І преподобний
покладений був 14 серпня, а ця - 16-го.
Бачите досточудесного
того мужа: збулося проречення преподобного Феодосія, доблесного пастиря,
який пас словесні вівці нелицемірно, зі смиренням і розумом оберігаючи
їх і наглядаючи за ними, і молячись за доручене йому стадо і за всіх
православних християн, і за землю Руську, і який, по відшесті своєму від
цього життя, молиться за людей вірних і за своїх учнів, які дивляться
на чесну його раку і, поминаючи вчення його й воздержання, прославляють
Бога.
Я ж, грішний і недостойний раб його й учень Нестор, не
знаю, як [належно] похвалити добре його житіє і воздержання, але скажу
тут трохи дечого:
Радуйся, отче наш і наставниче, хто мирські безчинства відкинув і мовчання возлюбив!
Радуйся, отче, оскільки з праведними опочив, отримавши за труди свої відплату!
Радуйся,
спадкоємче [святих] отців, вчення, норов, воздержання, молитовне
предстояння яких наслідував. Найревніше ж [учився у] Великого Феодосія -
звичаями і житієм уподобляючись житію його і наслідуючи спосіб життя
його, переходячи од діла [доброго] до трудів праведних, належні Богу
молитви воздаючи і гарні пахощі приносячи - кадило молитовне, фіміам
запашний!
Радуйся, хто переміг мирські бажання і миродержця-князя тьми віку сього!
Радуйся,
хто супротивника подолав - диявола і, його підступи перемігши,
побідником явився над ворожими його стрілами і гордим помислам став
супротивно!
Радуйся, хто укріпився зброєю хресною і вірою непереможною - Божою допомогою!
Тож,
о чесний пастирю христового стада, Феодосію богомудрий, помолися за нас
і за мене, раба твого Нестора, щоб звільнитися нам од мережі вражої, і
од врага-противника вбережи нас твоїми молитвами до Христа Ісуса,
Господа нашого, Якому належить честь і слава, і поклоніння з
безначальним Його Отцем і з Пресвятим і благим І животворчим Духом нині,
і повсякчас, і у віки вічні. Амінь.
Переклад Оксани СЛІПУШКО
(зі скорочнням)
Odsłon: 1790
|
